8 березня, 2018

Засудження сирійських військових злочинців національними судами іноземних держав як єдиний практичний шлях здійснення правосуддя для Сирії

Олександр Євсєєв

к.ю.н., доцент, науковий консультант судді Конституційного суду України

 

Сирійська криза, що вибухнула в березні 2011 року після масових революційних виступів має безліч вимірів. Вона може бути розглянута у зовнішньополітичному контексті – як предмет долучення безуспішних зусиль дипломатів чи не з усього світу. Вона може бути розглянута в суто військовому ключі – з точки зору оцінки цілей і наявних засобів їх досягнення у учасників збройного конфлікту, що протистоять один одному. Нарешті, вона може бути розглянута у внутрішньополітичному контексті – в аспекті з’ясування того, як бойові дії, що ведуться протягом семи років, вплинули на позиції основних політичних акторів (правлячої партії БААС, родини Асадів, «поміркованої опозиції» і т. і.). Але є ще одна,  міжнародно-правова площина розгляду даної проблеми, якій і буде присвячена ця публікація.

Слід зазначити, що збройний конфлікт у Сирійській Арабській Республіці (далі – САР), який спричинив численні жертви, давно вже перетнув певний «поріг серйозності», щоб привернути до себе увагу міжнародного правосуддя. Так, за попередніми даними, в сирійській війні згинуло близько півмільйона людей (з них 180 тисяч – цивільного населення), чотири мільйони стали біженцями, ще сім з половиною мільйонів – вимушено переміщеними особами всередині країни. Додамо до цього близько двох тисяч чоловік, які потонули під час спроби дістатися материкової Європи. Необхідно також враховувати, що чи не кожен день ці цифри змінюються у сторону збільшення.

Численні неурядові організації, що працюють у Сирії, склали навіть своєрідний анти-рейтинг головних порушників (англ. big sinners) прав людини і міжнародного гуманітарного права в ході бойових дій. Так, перше місце займають Сирійські збройні сили, включаючи добровольчі «Національні сили оборони», на частку яких припадає 78,8% всіх військових злочинів. Друге місце належить «Вільній сирійській армії», яка здійснила 12,5% злочинів. І тільки третє місце займають ІДІЛ і екстремістський рух «Аль-Нусра» з 3,4%. Нарешті, четверте і п’яте місця розподілилися між Військово-космічними силами РФ (2,6%) і силами міжнародної коаліції під керівництвом всюдисущих США (менше 1%).

Очевидно, що міжнародне правосуддя може мати місце лише там, де вчинені тяжкі злочини, що загрожують всій міжнародній архітектоніці, на зразок геноциду, злочинів проти людяності або військових злочинів. Саме такі діяння послужили свого часу приводом для створення Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії і Міжнародного трибуналу щодо Руанди. Однак у ході сирійського конфлікту створити щось подібне не вдалося. Щоправда, наприкінці 2016 р. було створено так званий міжнародний неупереджений і незалежний механізм щодо Сирії – квазі-обвинувальний орган міжнародно-правової природи, який покликаний збирати і систематизувати докази стосовно військових злочинів, скоєних у САР усіма сторонами конфлікту. Тому найбільш ефективним засобом здійснення реального правосуддя залишається засудження військових злочинців національними судами іноземних держав тоді, коли вказані злочинці опиняються на їх території.

Справа в тому, що кримінально-правовий принцип універсальності, заснований на захисті спільних цінностей, передбачає можливість поширення кримінальної юрисдикції держави на діяння, визнані злочинними по міжнародному праву, незалежно від громадянства осіб, що вчинили їх, і місця скоєння злочину. Із доповіді неурядової організації «Міжнародна амністія» випливає, що 163 держави (приблизно 84% держав-членів ООН) передбачили в національному законодавстві універсальну юрисдикцію за злочини, передбачені міжнародним правом. Наприклад, у 2005 р. окружний суд Гааги засудив двох колишніх афганських генералів ХАД за військові злочини і тортури, вчинені у 80-х рр. минулого століття по відношенню до громадян Афганістану. У тому ж році суддя з Великобританії виніс постанову про взяття під варту колишнього ізраїльського генерала Д. Альмога у зв’язку з його участю у серйозних порушеннях Женевських конвенцій у Секторі Газа.

Не вдаючись у нюанси, відзначимо, що серед країн ЄС у справі кримінального переслідування сирійських військових злочинців лідирують Німеччина і Швеція. Останнім часом активність у зазначеному напрямку проявляє Іспанія – країна, в якій завдяки легендарному судді Б. Гарсону існують укорінені традиції притягнення до кримінальної відповідальності військових злочинців із різних країн світу.

Так, німецьке законодавство передбачає застосування німецького кримінального права щодо деліктів, спрямованих проти міжнародно визнаних правових цінностей, переслідування за які, згідно з оцінкою міжнародної спільноти, без взаємодії всіх держав в повному обсязі не представляється можливим. Це правило засноване на так званому принципі всесвітнього права. Більш того, відповідно до практики Федерального конституційного суду ФРН всі закони, включаючи ухвалені пізніше, повинні тлумачитися і застосовуватися відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, на сторожі якої стоїть Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ).

У своїй постанові від 12 липня 2007 р. справі Йоргіч проти Німеччини ЄСПЛ особливо звернув увагу на те, що в багатьох державах-учасницях Європейської конвенції з прав людини 1950 року судове переслідування за фактами геноциду відноситься до універсальної юрисдикції. Крім того, Європейський Суд звернувся до іспанського досвіду, де Національна судова присутність у своєму рішенні, винесеному у справі А. Піночета, зробила висновок про те, що іспанські суди мають компетенцію для розгляду таких справ. Стосовно Німеччини ЄСПЛ підкреслив, що тлумачення національними судами відповідних норм і положень Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року і, як наслідок, кримінальне переслідування громадянина Боснії за злочини, вчинені в боснійському місті Добой, не є незаконними (пункт 70 постанови). Тим самим ЄСПЛ фактично розв’язав руки німецьким судам у їх прагненні залучати до відповідальності військових злочинців із числа іноземців. І результат не змусив себе довго чекати.

Станом на жовтень 2017 року в Німеччині за злочини, вчинені на території Сирії, були засуджені чотири людини – два бойовика ІДІЛ (засуджені відповідно до 2 і 8,5 років позбавлення волі), один – з «Аль-Нусри» (засуджений до 3,5 роки тюремного ув’язнення), а щодо четвертого – представника «Вільної сирійської армії» – судове слідство ще ведеться.

Від своїх німецьких колег намагаються не відставати і шведи. Останні навіть заснували спеціальну Комісію з військових злочинів, до якої входять 13 слідчих і 2 аналітика, що займаються збором релевантної інформації і допитами свідків. У шведській прокуратурі функціонує спеціальна команда прокурорів, куди входять 8 юристів, четверо з яких займаються виключно сирійськими справами. В результаті  до орбіти кримінального переслідування потрапили три людини: два представника «Вільної сирійської армії» (засуджені відповідно до 8 років позбавлення волі і довічного ув’язнення) і один представник урядових військ (засуджений до 8 місяців тюремного ув’язнення).

Не менш показовим виглядає кримінальне переслідування Р. аль-Асада, дядька чинного президента САР Б. аль-Асада, звинуваченого спочатку в фінансових махінаціях, а потім – у геноциді по відношенню до мирного населення під час «різанини в Хамі» (1982 р.), що почалося в червні 2016 році у Франції.

Роботу іноземних юристів істотно полегшує та обставина, що Сирійська війна по праву вважається «найбільш задокументованою війною в історії людства». Так, світовою сенсацією стали оприлюднені у 2013 р. 50 тис. фотографій із секретних в’язниць, передані пресі колишнім співробітником сирійської служби безпеки під псевдонімом «Цезар». Не випадково тому одним з основних напрямків діяльності західних спецслужб став постійний моніторинг мережі «Інтернет» на предмет ідентифікації осіб, що фігурують у відеоматеріалах, пов’язаних із застосуванням насильства по відношенню до військовополонених і мирного населення.

Резюмуючи, слід зазначити, що механізму по Сирії ще тільки належить затвердити себе в якості ефективної структури квазі-обвинувальної влади міжнародно-правового характеру, у той час як судочинство щодо військових злочинців у національних судах є, мабуть, найбільш затребуваною формою здійснення правосуддя, що носить, втім, поки що вибірковий характер.

 

Науковий блог опубліковано у рамках проекту Школи права УКУ “Перехідне правосуддя та примирення в Україні”. Погляди автора не обов’язково відображують погляди Школи права Українського католицького університету.