2 лютого, 2018

© Ірина Заверуха

доктор юридичних наук, професор кафедри теорії права та прав людини

 

Концепція перехідної юстиції (Transitional Justice) не нова, по суті своїй, означає відновлення справедливості у пост-конфліктний період. В Україні цей або подібні терміни набули актуальності після Революції гідності. Проте, навіть тоді його не розглядали комплексно. Увагу громадськості і нормотворців притягували окремі механізми перехідної юстиції, як, наприклад, люстрація. Зараз, термін “амністія” пристрасно дискутується, і часто використовується як інструмент політичних спекуляцій. Іншою гарячою темою цих днів є створення Антикорупційних судів. При цьому, навіть сьогодні багато фахівців не усвідомлюють, що і амністія і люстрація і спеціальні суди, так само як і деякі інші механізми, є частинами цілого. Саме тому, видається, що переклад терміну “Transitional Justice” повинен бути максимально наближеним до терміну “справедливість”, “юстиція”, а не “правосуддя”, оскільки окремі його механізми виходять за рамки судової системи. Більше того, деякі з них відверто не узгоджуються із принципами організації судової системи і здійснення правосуддя. Тому, для прикладу, дискусія на тему легітимності спеціальних судів повинна розглядатися винятково у контексті перехідної юстиції. Інакше вона є деструктивною і приречена на конфлікт. Так само ідея люстрації в умовах стабільності політичної системи суперечить праву особи на справедливий суд і презумпції невинуватості. Є і інший аспект відновлення справедливості в перехідний період. Йдеться про встановлення правди, оповідання правди, визнання жертв і визначення втрат, переживання людських трагедій у спільноті, а відтак консолідація суспільства, і суспільне примирення. Це виходить за межі залу судових засідань. Потрібні інші механізми.

Загальними об’єднуючими характеристиками перехідної юстиції є: конфлікт (суспільно-політичний, збройний, тощо), а також гостра суспільна необхідність, можна навіть сказати неминучість перетворень. Це максимально розширює коло залучених у процес учасників. Це не лише суди, правоохоронні та слідчі органи, жертви і правопорушники. Це також ті, хто задіяні в органах публічної адміністрації на усіх рівнях, це майже усі громадські організації, це вимушені переселенці, це кожен, хто володів знаряддями влади, вбивства і тортур; це полонені, заручники, затримані, а також усі ті, хто в різний спосіб стали жертвами або були свідками злочинів на відповідних стадіях конфлікту. Таким чином, феномен перехідної юстиції (відновлення справедливості) полягає в її суспільній масовості, яку не може забезпечити система органів державної влади і управління. Проте, без жодних сумнівів, серцевиною усіх процесів перехідної юстиції є національна та міжнародна системи юстиції і правосуддя. Адже мають відбутися професійні розслідування, а винні мають бути покарані відповідно до законодавства України і міжнародних стандартів.

Значення темпоральної характеристики перехідної юстиції закладено в самій її назві. З точки зору законності, деякі заходи перехідної юстиції є екстремальні, і в умовах стабільної політичної і правової системи вважалися б порушенням верховенства права. Для прикладу, винна у скоєнні злочину особа може бути звільнена від покарання (амністія). З іншого боку, люстрація позбавляє в правах певні категорії осіб, серед яких можуть бути і ті, котрі особисто не вчиняли протиправних дій.

Переважно, визначити дату відліку легше, ніж її завершення. Йдеться про період часу трансформації чи “перехідний період”, тобто період формування якісно нового, з одночасним розв’язуванням проблеми старого режиму, війни, або інших масштабних конфліктів. При цьому, як свідчить практика, без другого не відбудеться перше.

Винятковість поточного моменту полягає в тому, що Українське суспільство одночасно перебуває в двох темпоральних характеристиках конфлікту:

  • пост-конфліктному: Пост-Майданний період;
  • в триваючому збройному конфлікті з Росією (jus in bello).

Таким чином, ми в процесі перехідного періоду від олігархічного державного режиму, а також масових порушень прав людини і злочинів проти людяності, скоєних на Майдані в період з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Одночасно ми перебуваємо в стані збройного конфлікту (війни) з Росією, і є свідками військової інтервенції Російських військ та найманців, урядування колабораціоністів на окупованих територіях, а також масових порушень прав людини, воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Тим не менше, траєкторію перемир’я закладаємо зараз.

Відтак, постають фундаментальні питання, які так влучно описав Іван Сімоновіч у своїй статті “Про поведінку і типи реакцій щодо минулих воєнних злочинів і злочинів проти людяності.[1] Автор виділяє чотири базові типи реакцій, що підтримуються домінуючими політичними силами, і своєю чергою формують вибір суспільної поведінки. Згодом, створюють ґрунт до застосування властивого правового механізму перехідної юстиції. Стисло це можна описати так:

  1. “Свідоме ігнорування” – забути і пробачити.
  2. “Історична пам’ять” – встановити правду, але вибачити.
  3. “Прагматична відплата” – забути, але покарати.
  4. “Немає миру без справедливості” – встановити правду і покарати правопорушників.

Кожен із цих типів реакцій/поведінки має свої мотиви, свої переваги і свої виклики. Мають вони також своє правове продовження:

  1. “Свідоме ігнорування” відповідає амністії.
  2. “Історична пам’ять” забезпечується відповідними комісіям правди.
  3. “Прагматична відплата” відповідає люстрації, або ж іншим альтернативам кримінальної відповідальності.
  4. “Немає миру без справедливості” відповідає процесам, що будуються на індивідуальний або колективній відповідальності. Зазвичай це:
    1. Національний судовий процес.
    2. Процес у третій країні відповідно до засад універсальної юрисдикції.
    3. Трибунали ad hoc.
    4. Міжнародний кримінальний суд.

На жаль, ідеальної практики немає, відтак універсальних порад теж. Але треба думати і бути відповідальними, бо альтернативи миру і справедливості не існує, так само як і миру без справедливості. Українці знають це з власного досвіду. У 90-х роках нашим політикам забракло політичної волі застосувати механізми перехідної юстиції, принаймні так, як це зробила пост-комуністична Чехословаччина, Польща, Болгарія, Румунія. На жаль, переживаємо зараз прямі наслідки цієї слабкості. Ще більше жаль, що її причини залишаються ті ж самі.

Мир нам!

Ірина Заверуха

Далі буде.

[1] Ivan Simonovich, Attitudes and Types of Reaction Toward Past War Crimes and Human Rights Abuses, 29 Yale J. Int’l L. 343 (2004) http://digitalcommons.law.yale.edu/yjil/vol29/iss2/8/

 

Науковий блог опубліковано у рамках проекту Школи права УКУ “Перехідне правосуддя та примирення в Україні”. Погляди автора не обов’язково відображують погляди Школи права Українського католицького університету.