23 листопада, 2018

 

Микита Полатайко – провідний юрист у сфері інформаційних технологій в Україні, який консультує великі транснаціональні та новостворені технологічні компанії. Так про нього розповідають на сайті Aequo, де Микита є керівником ІТ-практики. Здебільшого саме так його анонсують перед виступом на конференціях, хакатонах чи різноманітних юридичних курсах.  Про себе ж він говорить як про ІТ-юриста, який вже вдосталь набив шишок як у юридичній практиці, так і в підприємницькій діяльності, а зараз хоче допомогти тим, хто тільки збирається це зробити. У перервах між заняттями зі структурування ІТ-бізнесу, які веде Микита на Програмі ІТ-права УКУ, нам вдалося поговорити про помилки legal tech стартапів, юридичну магістерську програму мрії, найбільші виклики, які зараз стоять перед юристами та чим, на відміну від проектів-єдинорогів, цікаві проекти-кукарачі.

 

В одному зі своїх постів у Фейсбуці Ви згадували про те, що розвивати legal tech startup екосистему справа непроста і неприбуткова, але дуже корисна для нашого спільного майбутнього. Ви заснували перший в Україні legal tech startup Smart Doc. Розкажіть більше про нього.

Це конструктор юридичних документів, у першу чергу договорів. Ми його почали створювати у 2011 році. У кінці 2013 я його зафрізив, і з того часу ми його абсолютно не розвиваємо і не оновлюємо, крім як на відповідність законодавству. А стартап і досі існує. Він не окупає свої інвестиції, але окупає своє існування.

З якими проблемами/помилками Ви стикнулися, коли почали його реалізовувати?

Орієнтованість лише на український ринок – це перша помилка. Власний контент, а не тільки платформа – це друга помилка. Третє – юридичний контент, зав’язаний на Україну, складно масштабувати, бо в кожній країні треба суттєво змінювати контент. Той самий Axdraft, який зараз є – це, можна сказати, SmartDoc 2.0. Вони зробили платформу, де контент дають самі користувачі.

Що вони зробили краще?

Вони взяли іншу технологію, дещо по-іншому підходять до різних питань, але це все одно конструктор договорів, у якому контент дають самі користувачі. Це перший їхній плюс. Друге – вони не займаються масовими продажами та формуванням ринку. Їм не треба пояснювати підприємцям, що вони можуть сформулювати договір онлайн, а не качати шаблон. Вони продають це великому бізнесу. Зараз вони припускаються своїх помилок, але принаймні точно не будуть заморожувати проект так швидко, як ми.

“Ринок в Україні малюсінький. Тут можна тільки обкатати ідею. Тут не заробиш багато грошей на свій проект і не відіб’єш інвестиції в R&D. Всі, хто орієнтовані на український ринок – обирають програшну стратегію. Це, в принципі, про продукти в ІТ, особливо в B2C. У B2B ще є якісь варіанти, бо тобі не треба багато масштабу для того, щоб заробляти на B2B ринку”.

Як Ви оцінюєте потенціал тих ідей, із якими до Вас приходять юристи?

Мені подобаються три критерії від AEQUO LegalTech Challenge: наскільки це може змінити право, наскільки це проривна технологія і наскільки це викликає емоцію. Є проекти-єдинороги, а є проекти-кукарачі (в перекладі “таргани”). Звучить не дуже приємно, але суть кукарачі в тому, що вони їдять крихти. Тобто той, хто відхоплює у великого глобального гравця шматочок ринку – це теж цікава компанія. Вони реалізовують перевірену бізнес-модель або, принаймні, популярний сервіс локально в якійсь ніші.

Чим вони цікаві?

По-перше, вони будуть цікаві, щоб їх викупити, бо це краще, ніж заходити на новий ринок. Зараз Rozetka купила Prom.ua. Недавно переглядав інтерв’ю з Владиславом Чечьоткіним, де його запитали: “Ви готуєтесь до того, щоб продатись Amazon або Alibaba?”, а він відповідає, що їм до цього ще як до неба рачки, бо в нас маленький ринок, а великим глобальним гравцям Україна нецікава. Якби Rozetka була на глобальному ринку на таких позиціях, на яких вона є в Україні, вона б не хотіла нікому продаватися – вона б сама купувала. Глобально Rozetka займається тим самим, що Alibaba та Amazon на великих ринках. Я навів цей приклад для того, щоб дати зрозуміти, що якщо це не нова технологія, якщо цей проект змінює лише наш ринок, а не глобальний, то це теж може бути цікаво. Цікаві єдинороги, але кукарачі теж цікаві.

Які є типові помилки legal tech стартапів?

Одна із найбільших проблем legal tech стартапів у тому, що там є legal, але немає tech. Причини є наступні: або в команди немає технарів у проекті, або вони їх наймають на аутсорс, а це дорого, або ж у проекті взагалі немає технології. До прикладу, бот – це всього лише спосіб комунікації. Ти можеш давати консультації через бота, але це твій засіб комунікації. Наступна помилка – це те, що немає адекватного аналізу конкурентів. Часто кажуть: “Такого ніхто не робить, тому у нас немає конкурентів”. Окей, цього ніхто не робить, але є ще непряма конкуренція. Тобто, якщо ви робите цирк, то ви конкуруєте і з театрами, і з оперою, і з якимось родичами, до яких можна приїхати ввечері, тощо. Бо це все способи проведення вечора. Дуже часто в legal tech стартапах обирають рішення, які важко масштабувати, бо вони орієнтовані виключно на український ринок. Так само часто відштовхуються не від проблеми, яку потрібно було вирішити, а вже від того, що було би класно зробити щось таке або таке.

“Якщо ти, перш за все, не можеш знайти собі кофаундера, чи сформувати команду з 2-3 людей, якщо ти не можеш заразити їх своєю ідеєю –  то в тебе не буде клієнтів”.

Ви намагаєтеся водночас розвивати професійне середовище і бути при цьому юристом-практиком. Вас запрошують виступати на конференції, бути ментором на хакатонах, Ви й самі заснували декілька клубів, спів організували багато юридичних івентів, а також сертифікаційних програм. Чому Ви це  робите і що це для Вас означає?

Івенти, які ми робили, були, як мінімум, для того, щоб всіх перезнайомити та обмінятися підходами до розв’язання спірних питань. Такі програми ми робимо для того, щоб робити практично-орієнтоване класне навчання. А те, що ми зараз викладаємо на таких програмах і курсах – це результат досвіду та пошуків. Це те, що ми продавали як рішення для окремих компаній. Тут немає змісту зберігати в себе цю інформацію як секрет. Треба запускати якісь процеси та ділитися досвідом.

Чому питання освіти є для Вас важливим?

Насправді, коли я ще був студентом старших курсів, мене дратували доценти, які викладають якийсь предмет з права, але не мають практичного досвіду в цій галузі, а якщо й мають, то дуже малий. Тут постає питання, як людина може викладати процес, не бувши представником у суді ну хоча б сто разів. Практики є, але часто їхній досвід не такий широкий.

Чого хотілося в той момент?

Хотілося, щоб була конкретика. Бо у викладачів, які практикували, було що почути. Тому вже пізніше в мене виникло бажання зробити класну магістратуру, елітарну, де буде максимум 20-30 учасників у групі і якою займатимуться практики.

Яка б це мала бути магістерська програма?

Це мала би бути програма, де викладачі даватимуть учасникам “м’ясо”, де буде багато практичних занять і де викладач буде наставником, провідником, а не джерелом знань. Це також мали би бути дуже вмотивовані, зацікавлені студенти. У цьому середовищі мають поважати думку іншого, як зі сторони студентів, так і зі сторони викладачів. Раніше мені хотілося таку програму зробити, але я розумів, що не можу зараз це робити, бо буду тим самим, кого я, так би мовити, зневажаю. Тоді мені не було чого розказати людям, а зараз є, але в мене немає 1,5 – 2 роки для того, щоб написати та захистити дисертацію.

Які зараз найбільші проблеми юридичної освіти в Україні?

Недавно була інформація, що лише у Львові було 500 бюджетних місць на юридичні факультети. На біса нам 500 бюджетних місць? Нам не потрібно стільки студентів юрфаку. І нам не треба боятися, що половина чи дві треті з них відсіється, бо якщо вони швидко зрозуміють, що це не їхнє, то це ж чудово, і в першу чергу для них. Ти отримав досвід, ти провчився певну кількість років – супер. А тепер, якщо відчуваєш, що це не твоє – йди робити те, що вважаєш правильним для себе. І слава Богу, що ти зараз це зрозумів, а не в 45 років пустив собі кулю в лоба, бо прожив не своє життя, чи досі не став успішним юристом через 25 років практики, адже це не твоє.

Якби не право, чим би Ви займалися?

Це складне питання. Я так люблю право, що навіть би нічого не міняв. Я себе настільки ідентифікую у тому, чим займаюся, що не знаю, чим би ще займався. Мені часто кажуть робити ще якісь legal tech проекти, але не лежить мені душа до цього зараз, не хочу. Я займаюсь здебільшого legal tech, тому що хороші люди кличуть і хочеться допомогти тим проектам. Це скоріше бажання допомагати тим людям, які йдуть набивати собі ті ж шишки, що вже набив я, ніж цінність донесення свого досвіду, чи великий інтерес до legal tech. Я їм кажу: “Хлопці, дивіться, там яма, не падайте туди. Ну що ж ви в неї знов впали! Хлопці, ну що ж ви всією чергою в ту яму, не йдіть туди! Що ж ви мене не бачите?”. Ось таким займаюся (сміється).

Які зараз основні виклики стоять перед юристами і перед Вами зокрема?

Багато людей говорить про те, що юристів замінять роботи, і що це основний виклик. Це неправда. Основний виклик полягає у тому, що світ глобальний. Все змінюється і нікого не цікавлять твої вчорашні знання і твоє вузьке рішення. Ти маєш знаходити рішення проблеми, а не розказувати клієнту про обмеження. Друге – це речі, на які ми опираємося. Ми чомусь звикли думати про закони. Держава втрачає свої позиції, і це стосується не тільки України. Для бізнесу закони стають все менш важливими. Закони важливі, але зараз світом бізнесу правлять корпорації, особливо в ІТ. Якщо закони стануть кодом, тоді машини нас замінять, а поки закон не став чи тільки стає кодом, але все одно спірні питання розв’язують люди, – юристи будуть потрібні.

Розмовляла Марта Дацюк

 

Погляди автора не обов’язково відображають погляди Школи права Українського католицького університету.